Творчий процес неможливо ні передбачити, ні відчути часом. Він може бути досить тривалим, з великими перервами або ж швидким, миттєвим.
Л.Б. Єрмолаєва-Томіна у структурі творчого процесу виокремлює такі його складові:
- уміння контактувати, взаємодіяти зі світом; самостійно бачити і ставити проблеми і теми (наука, мистецтво), інтелектуальної ініціативи;
- оволодіння необхідними якостями інтелекту і творчими операціями для здійснення пошуку способів передачі того нового, що митець прагне передати;
- опори на свої індивідуальні особливості знаходити способи втілення задуманого в конкретній діяльності.
Р. Стернберг виокремив два найбільш загальних підходи до процесу креативності: як до процесу, що протікає в окремої особистості в окремий момент часу, або як до процесу, що залежить від системи соціальних зв'язків, проблемних сфер, критеріїв оцінок креативного продукту в широкому соціальному й історичному контексті; при цьому процес креативності не втрачає свого зв'язку з індивідуальністю творця, не вимагає іншого підходу до аналізу процесу і його дозрівання.
Досліджуючи сам процес творчості, Р. Мей у творчому акті виокремлює такі його складові як: «зустріч», « інтенсивність зустрічі». Якщо мову вести про зустріч, то тут Р. Мей наголошує на важливості моменту «дотику» до ідеї, внутрішнього образу, що несуть в собі зародки майбутнього продукту. Друга складова творчого акту - «інтенсивність зустрічі» - характеризується вченим як одержимість, повне занурення, поглинання, переживання.
Беручи до уваги думку більшості дослідників про те, що процес креативності специфічний для різних сфер діяльності і знань, все ж загальні вимоги до нього можна виокремити:
1. Зміна структури зовнішньої інформації і внутрішніх уявлень з допомогою формування аналогій і з'єднання концептуальних прогалин.
2. Постійне пере формулювання проблеми.
3. Застосування існуючих знань, спогадів і образів для створення нового.
4. Використання невербальної моделі мислення.
5. Процес креативності вимагає внутрішньої напруги, яка може виникати трьома шляхами: у конфлікті між традиційним і новим; в самих ідеях, в різних шляхах рішення. Творчість як процес відбувається на різних рівнях: несвідомому, підсвідомому, свідомому і над свідомому. Вищим рівнем розвитку творчості є взаємодія між ними, коли «креативне поле» захоплює всі ділянки мозку в момент виникнення. Несвідоме психічне базується на глибинних законах життя, етапах еволюційного процесу і генетичної пам'яті, в якій зберігається попередній досвід. Цей досвід лежить в основі формування багатьох навичок, потреб у різних видах діяльності. Крім колективного несвідомого, зумовленого філогенетичним досвідом людства, існує індивідуальне несвідоме прагнення до певних видів діяльності на основі вроджених задатків.
Свідома форма творчості має свій, особливий інструмент - логічні операції. Ці операції - аналіз, синтез, абстракції, узагальнення, умовиводи - спрямовані на пізнання реальності, підводять суб'єкта діяльності до створення нового продукту.
В основі вищих проявів творчості лежить над свідомість. Вона вміщає всі рівні роботи мозку до рівня інтуїції, у тому числі одночасного пізнання цілого і сущого. На думку вчених, над свідомість інтегрує в собі роботу несвідомого, підсвідомого, що дозволяє свідомості підключитися до ноосфери як форми існування розуму і отримати звідти необхідну інформацію.
В.О. Моляко у творчому процесі виокремлює такі три основні цикли:
1. Розуміння умов задачі (оцінка умов);
2. Формування гіпотези (замислу);
3. попереднє рішення і перевірка гіпотези.
Характеризуючи перший цикл - розуміння умов задачі, В.О. Моляко робить акцент на вибірковості в ньому психічних процесів: домінування пам'яті або мислення. Роль мислення на першому етапі є домінуючою. Але мислення на цьому етапі на може носити повністю творчий характер, оскільки психологічна сутність першого етапу зводиться автором до процесу зіставлення нової інформації з наявними у суб'єкта еталонами. Ту передбачається функціонування уяви, яка традиційно розглядається як визначальний компонент творчого процесу.
Другий етап - формування гіпотези (замислу) передбачає креативний рівень функціонування мисленнєвих операцій. На думку В.О. Моляко, тут відбувається процес трансформації первинних образів і понять у замисел, а потім у реалізуючу стадію стратегії розв'язання задачі. Ці операції представлені: аналізом, синтезом, абстрагуванням. Проте далі робота мислення і уяви розгортається за наявності відповідних констант у пам'яті суб'єкта (знань, умінь, навичок), які повинні утворювати дуже міцні смислові зв'язки.
Третім циклом у структурній характеристиці процесу рішення творчих задач є перевірка гіпотези (замислу, проекту).
Психологічно найбільш важливим моментом у процесі перевірки гіпотези є момент суб'єктивної впевненості в її правильності. Ступінь впевненості суб'єкта опосередковується знаннями, його умінням інтерпретувати вихідні задачі.
У вивченні головних характеристик креативного процесу слід відмітити чималу роль часу в процесі креативності: наскільки довго він триває. Одні дослідники підкреслюють тривалий період дозрівання ідей. (Ф. Баррон, Д. Фелдман та ін.). інші визнають центральним моментом креативного процесу спалах інсайту (Дж. Девідсон, Х. Грубер та ін.).
Більшість дослідників вважає, що креативний процес - це форма активності в проблемному пошуку, свідоме і цілеспрямоване намагання розширити існуючі межі знань, зруйнувати існуючі обмеження. Загальними мисленнєвими процесами для всіх видів творчості є комбінування і аналогізування.
Головною операцією, яка «працює» в ході творчого процесу, є операція порівняння.
Креативний процес можна оцінювати за такими критеріями: чутливість до проблеми; здатність до синтезу, до відтворення деталей, яких не вистачає; дивергентність мислення; швидкість думки.
Разом з тим творчий процес треба розглядати як набагато ширше поняття, кінцевим покликанням якого є продукт. Зокрема, мову можна вести не тільки про художнє полотно чи поетичний (музичний) твір; творчий процес може презентувати взаємодію між людьми. Саме спілкування, як і взаємодія, носять творчий характер, оскільки реалізовують потребу особистості у пізнанні іншого і самопізнанні (перцептивна сторона спілкування), що є складовою частиною творчості (її мотивацією), у пізнанні справи, яку людина звершує - різні види діяльності, і професійної зокрема (інтерактивна сторона спілкування); на рівні реалізації афіліативної потреби особистості.
Одна з перших спроб розкрити етапи творчого процесу належить російському інженерові П. Енгельмаєру.
Він виокремлює такі ступені творчого процесу:
ь Зародження задуму (інтуїтивне мислення, пов'язане з певним бажанням, стимулом);
ь Дискурсивне мислення (логіка, міркування, емпіричне дослідження);
ь Виконання плану.
П. Енгельмаєру зауважує: «Ми розглядаємо будь - який винахід як тричлен: принцип, схема (система, план) і конструкція». Вчений висуває класифікацію людських обдарувань, виокремлюючи три класи людей відповідно до їхнього обдарування - геній, талант, «рутина».
Є таке уявлення про етапи творчої роботи:
1) інтенсивне ознайомлення з проблемою;
2) відпочинок або, радше, несвідома робота, що відповідає визріванню думки;
3) перевірка і розробка нової ідеї.
Використовуючи дані самоспостережень відомих учених (Г. Гельмгольц, А. Пуанкаре), Г. Воллес розмежував чотири «стадії творчого мислення», що отримало назву чотириста дійна теорія « творчого мислення », за якою творчий процес охоплює такі стадії:
1) підготовка наукового відкриття;
2) визрівання;
3) натхнення (осяяння);
4) перевірка істинності (усвідомлення).
Перша фаза: свідома робота думки ще не встигла в усіх своїх наслідках перейти до сфери несвідомого, що являє собою справжнє осереддя творчості. На цьому етапі переважають «судження», тобто свідома побудова майбутнього продукту творчості, розробка положень. На другому етапі наслідки свідомої роботи над матеріалом «передаються» до сфери несвідомого, де розпочинається безпосередньо творчий процес, тобто не що інше, як «інкубація». На третій стадії з'являється продукт творчих зусиль. Натхнення дає про себе знати відчуттям інтелектуальної насолоди, радості думки. Четверта стадія - це перевірка створеного з погляду його значущості.
Вол лес вважає, проте, що «у повсякденному потоці мислення ці чотири стадії мислення постійно перекривають одна одну, коли ми досліджуємо різні проблеми... Навіть у дослідженні однієї і тієї ж проблеми мозок може несвідомо виношувати який-небудь один її аспект, будучи в той самий час свідомо поглиненим підготовкою або перевіркою іншого аспекту цієї ж проблеми».
К. Патрик до схеми творчого процесу додає важливий пункт: ідеї не зовсім відсутні у свідомому мисленні протягом стадії визрівання. Виношувана ідея або відповідний стан духу повертаються час від часу протягом періоду визрівання. Щоразу, коли ідея повертається, стає можливою певна робота над нею.
Знаменитими сучасними мислителями Англії та Америки проведені інтерв'ю, аналізуючи їх Е. Гетчинсон розрізняє «систематичне» мислення і «творчий інсайт». У той час як систематичне мислення характеризується об'єктивністю, логічністю своїх доводів і має місце тоді, коли проблема чітко окреслена, процес обдуманий, повільний, інсайт трапляється в рішеннях складних і заплутаних проблем і супроводжується явищами непередбаченості, фрустрації.
Е. Гетчинсон виокремлює чотири стадії творчого інсайту:
1) стадія підготовки, або орієнтації, яка характеризується тривалим зосередженням на проблемі з оживленням минулого досвіду;
2) стадія фрустрації, яка характеризується емоційною напруженістю, неспокоєм, чуттям приниженості. Це приводить до виснаження і прагнення відпочинку, що завершується отриманням певних сигналів до праці як нагадування про несподіване народження чогось нового;
3) інсайт, що супроводжується «потоком ідей», альтернативними навіюваннями рішень та швидким успіхом, результатом творчих зусиль;
4) стадія перевірки (розробки, оцінки), що характеризується критичністю у ставленні до отриманого матеріалу з попередньої стадії (інсайту) із застосуванням технічних та експліцитних правил практики. Під час цього періоду спостерігаються інсайти.
Б. Лезін на основі детального аналізу культурно - історичних даних розробляє таку тристадійну схему творчості. Окремі стадії він позначає так: «праця», «несвідома робота», «натхнення».
Я.О. Пономарьов творчий процес розглядає через виокремлення таких стадій: свідома робота (підготовка), несвідома робота (генерація провідної ідеї), перехід з несвідомого у свідоме (ідея усвідомлюється), свідома робота (розвиток, формалізація й перевірка ідеї). Перша фаза - це логічний аналіз. Використовуються наявні знання, ті, які можна відтворити в конкретній обстановці даної ситуації. Гіпотези, що виникають, щоразу заперечуються. Здійснюється логічний контроль над цілеспрямованими діями.
Друга фаза - це інтуїтивне розв'язання (розв'язання неусвідомлюваним чином). Таке розв'язання стає можливим, якщо ключ до нього існує в неусвідомленому досвіді. Усвідомлення факту розв'язання відбувається несподівано і завдяки тому, що виявляється задоволена потреба.
Третя фаза - фаза вербалізації інтуїтивного розв'язку. Усвідомлюється не лише результат, але і процес (спосіб розв'язання).
Четверта стадія - формалізується вербалізований розв'язок (знайденому розв'язку надають викінченої логічної форми).
Л.Б. Єрмолаєва-Томіна виокремлює три найбільш загальні фази творчого процесу: пускову (спонукальну і підготовчу), пошукову і виконавську.
Пускова фаза
Перша фаза - пускова, характеризується інтелектуальною ініціативою або вмінням самостійно бачити і ставити проблеми. Тут також проявляється індивідуальна готовність до творчості, розвиненість пізнавальних процесів, емоційна і раціональна здатність до контакту зі світом, потреба у напруженій діяльності.
Пусковим механізмом до побудови програми слугують внутрішні та зовнішні фактори, залежно від яких протікає підготовчий процес, продуктом якого є народження ідеї, замислу.
Першим природним поштовхом для включення і творчий процес є поява нового в навколишньому середовищі, що викликає емоційну реакцію подиву, цікавості, нерозуміння. Особливо це стосується соціальних перетворень.
Другим пусковим механізмом до творчості є чітко поставлена перед людиною конкретна пошукова задача. Наприклад, у мистецтві - замовлений портрет, реклама, плакат та ін. Роботи, що мають точних адресатів.
Третім спонукальним механізмом є внутрішньо детермінована потреба у творчий діяльності, яка визначається спеціальними здібностями до творчого виду діяльності, а також потребою у напруженій мисленнєвій праці і творчій свідомості.
Продуктом підготовчої фази є входження і бачення головних проблем конкретного часу, знаходження власної теми і проблеми.
Вміння бачити «свою проблему» опирається на тверду оцінку власних можливостей, а також на розуміння головної спрямованості діяльності, якою займається людина, і її функції в соціумі з часу виникнення. Для цього необхідні ширина і глибина мислення.
Пошукова фаза творчості
Починається з гострого бажання втілити задумане, протікає в пошуку засобів здійснення і завершується їх знаходженням, прийняттям рішення відносно конкретних способів втілення.
Включає в себе роботу свідомості, підсвідомості, над свідомості. Кожна з них виконує свою функцію.
Саме на спільному розвитку свідомості і підсвідомості формується над свідомість як інтуїтивне і раптове включення творчого рішення у будь - який вид діяльності.
Продуктом пошукової фази є конкретне бачення втілення замислу.
Виконавська фаза творчості
Полягає у реалізації задуманого у діях, контролі за проміжними результатами і корекції способів виконання, критичної оцінки продукту.
Саме на виконавській фазі відбувається формування основних компонентів творчості на рівні не тільки несвідомого, але і свідомості.
Важливим компонентом творчого процесу на виконавській фазі є вміння вільно експериментувати та імпровізувати у процесі реалізації замислу. Відсутність такого вміння часто є перешкодою до творчості.
Ведучи мову про фази творчості, важливо знати, що сам факт постановки завдання говорить на користь того, що для її розв'язання умови вже дозріли і чекають на результати.
креативність здібність творчий мислення
3. Компоненти творчого процесу
Важливим компонентом у творчому процесі є уява
Уява інтегрує в собі емоційне й раціональне начала, всі пізнавальні процеси, вона поєднує образно - зорове сприйняття реальності із відтворенням і трансформацією її в пам'яті, побудова моделі бажаного майбутнього. Творчість немислима без уяви.
Уява - це перетворення даного і породження на цій основі нових образів, що є продуктами творчої діяльності людини і праобразами для неї (С.Л. Рубінштейн).
В уяві проявляються всі види і рівні спрямованості особистості; вони породжують і різні рівні уяви.
У найнижчих примітивних своїх формах уява проявляється у мимовільній трансформації образів, яка здійснюється під впливом мало усвідомлених потреб, потягів, тенденцій незалежно від будь - якого свідомого втручання суб'єкта.
У вищих формах уяви, в творчості образи свідомо формуються і перетворюються у відповідності з цілями, які ставить собі свідома творча діяльність людини.
У першому випадку говорять про пасивну, а в іншому - про активну уяву. Пасивна, у свою чергу, поділяється на довільну (мрійливість) і мимовільну (гіпнотичний стан). Активна уява включає в себе артистичну, творчу, критичну, відтворюючу.
Активна уява завжди спрямована на розв'язання творчого або особистісного завдання, спрямована в майбутнє і оперує часом як цілком відповідною категорією (людина не втрачає почуття реальності). Активна уява більше спрямована назовні, людина більше зайнята суспільством, діяльністю і менше - внутрішніми суб'єктивними проблемами. Вона піддається вольовому контролю.
Відтворююча уява - один із видів активної уяви, при якій відбувається конструювання нових образів. Цей вид уяви базується на попередньому досвіді. Відтворююча уява - це процес, в ході якого відбувається рекомбінація, реконструкція попереднього сприйняття в новій його комбінації.
Уява, в основі якої лежить антиципація, дає можливість людині передбачити майбутні події. Завдяки цій її здатності людина організовує свою діяльність не тільки виходячи зі свого особистого досвіду, але й використовуючи досвід інших людей і всього людства. Успіх прогнозування, відповідність результатів передбачення буде залежати від того, наскільки матеріал уяви об'єктивний і відповідає дійсності.
Творча уява - це такий вид уяви, в ході якої людина самостійно створює нові образи й ідеї, які втілюються у конкретні оригінальні продукти її діяльності.
Творча уява звертається у художньому творі до фантастики, до відхилення деяких сторін дійсності з тим, щоб надати образної наочності дійсності, основному замислу або ідеї, що відображає безпосередньо якусь суттєву сторону дійсності.
Відійти від дійсності, щоб проникнути у неї, - така логіка творчої уяви (С.Л. Рубінштейн).
Уява формується у процесі творчої діяльності. Спеціалізація різних видів уяви є не стільки передумовою, скільки результатом розвитку різних видів творчої діяльності. Тому існує стільки специфічних видів уяви, скільки є в наявності видів людської діяльності - конструктивна, технічна, наукова, художня, музична.
На думку Т. Рібо, творча уява у своєму повному розвитку проходить два періоди, віддалені критичною фазою: період самобутності або приготування, критичний момент і період завершального укладання, що представляє себе у різних видах.
Перетворення дійсності в уяві базується на таких прийомах (за С.Л. Рубінштейном):
1. Комбінування, поєднання даних у досвіді елементів у нові, більш чи менш незвичні комбінації.
Цей прийом широко застосовується у різних видах наукової творчості, художній, у технічному винахідництві.
2. Акцентування деяких сторін зображуваного явища, яке перетворює загальний його вигляд.
Акцентування - це підкреслення рис. Воно досягається часто за допомогою зсуву, зміни пропорцій.
3. Типізація - виокремлення суттєвого, що повторюється в однорідних фактах, і втілення їх в конкретному образі. Типізація - специфічне узагальнення.
Акцентування одних рис чи сторін образу поєднується з рядом інших перетворень: одні риси зовсім опускаються, наче випадають, інші спрощуються, звільняються від ряду деталей, їх ускладнюючих моментів. У результаті весь образ в цілому перетворюється.
Ще одна форма прояву уяви - реконструкція - прийом створення образів уяви. Коли за певною частиною, ознакою, властивістю «домислюється» цілісний образ.
Більш розвинуті форми фантазії досліджував І.М. Розет, котрий відзначив її найважливіший механізм - відсторонення - можливість спостерігати створювані образи ніби збоку.
Люди успішні, творчі - це люди з активною уявою. Плануючи свої дії на якийсь період, людина тим самим створює образ мети, якої хоче досягнути, і спосіб її досягнення. При цьому фактичні дії змінюються на мисленнєві: відбувається процес моделювання - оперування образами. І тільки після цього в роботу вступає мислення - воно будує логічно обґрунтований ланцюг послідовних дій, які повинні привести до успішного результату.
Сьогодні саме на здатності до візуалізації (уявлення) побудовано багато психотехнік у психотерапії. Дитина творить, уявляє, фантазує. І в цьому процесі прослідковуються перші початки до генерування ідей, конструктивного мислення, імпровізації, пошуку альтернативних рішень, робота з аналогіями, метафоричність, мислення.
А. Ейнштейн вважав, що без уяви не може бути відкриття. К. Ціолковський вважав, що холодному математичному розрахунку передує уява. Добре розвинена, смілива, управляюча уява - безцінна властивість оригінального нестандартного мислення.
Л. Виготський сформулював три закони розвитку творчої уяви.
1. Творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства і різноманітності попереднього особистого досвіду людини.
2. Можна уявити те, що сам не бачив, але про що чув або читав, тобто можна фантазувати на основі чужого досвіду.
3. Зміст предметів чи явищ, які уявляються індивідом, залежить від його почуттів на момент фантазування. І навпаки, предмет фантазії впливає на наші почуття.
Цінність уяви в тому, що вона дозволяє прийняти рішення при відсутності потрібної повноти знань, необхідних для виконання завдання. Причому, якщо вихідні дані відомі, то хід розв'язання задачі підпорядковується, головним чином, законам мислення; якщо ж невизначеність ситуації значна і вихідні дані важко проаналізувати, то спрацьовують механізми уяви (З.С. Карпенко).
